• Заручники бояться, що під час спроби звільнення може стати ще гірше. Українці закликають “не ослаблювати держави”, “боронити батьківщину”, “відстоювати цілісність”, аби не було гірше.
• Заручник розуміє причини захоплення, розуміє, чого саме захоплювач хоче досягти та в який спосіб. Українці розуміють, що зараз країні важко, грошей в бюджеті немає, газ дорожчає (хоч у всьому світі дешевшає), уряд намагається, але не може поперти проти МВФ і РФ, агресори насідають тощо. При цьому українець воліє не бачити, що одна важлива частина України за рік багатшає у 7 (сім) разів, а ще одна важлива частина заробляє перший мільярд. Заручник доходить висновку, що дії насильника – правильні й виправдані.

Слід розуміти, що все це – ознаки розладу, наслідки травматичних ситуацій, які відбилися у світосприйнятті. Українців понад 20 років принижують засиллям іноземної мови в усіх сферах життя і зневагою до мови рідної, а заручники України ще й вихваляють захоплювача: “наше приниження – не вада, а перевага!”, “у цьому наша сила”, “ми такі своєрідно-двоязикі”… Українців понад 20 років принижують нелюдським ставленням у будь-якій установі і в будь-якій ситуації, а вони тільки й знають, що на виборах “правильно” ставити хрестики й гапочки.

Українців треба лікувати. Захоплювача треба знешкоджувати.

Не українці живуть для України, а Україна створена й існує для українців.

Не українці зобов’язані захищати територіальну цілісніть України, а Україна має захищати своїх громадян – вона для цього створена і на це всі громадяни “скидаються” грішми, щоб найняти спеціальні високопрофесійні загони захисників. Якщо вони будуть іноземні чи приватні – та без проблем, аби вправно і законно виконували свої функції.

Не українці мусять доводити своє право говорити на рідній землі рідною мовою, а Україна має це право гарантувати – вона для цього створена.

Аби тільки не стокгольмський синдром…

Олесь Верес, ukr-net.info