Початок осіннього політичного сезону Україна зустрічає практично з тим же складом Кабміну, що і весну (замінили тільки в.о. двох міністрів), хоча обсяг і складність завдань, що стоять перед владою, кардинально різняться

Ані проведення АТО на Донбасі, ані час від часу робочі парламентські канікули так і не переломили звички українських політиків починати активні політичні рухи у вересні — на цей час орієнтовані і сітки мовлення провідних телеканалів, і розгортання регіональних структур конкуруючих політсил.

Додатковим чинником, що стимулює учасників політичного процесу орієнтуватися саме на початок осені, стали практично неминучі парламентські вибори. «Х-фактор» — поява нових для України соціальних груп: учасників протистояння на Сході і вимушених переселенців.

«Коментарі» проаналізували стартові позиції політичних «важковаговиків», їх цілі та завдання на старті політичного сезону.

Петро Порошенко: взяти парламент

Головне завдання президента — провести дострокові парламентські вибори і сформувати в новому складі ВР лояльну більшість. Це буде найкращою гарантією того, що надалі між Верховною Радою, Кабміном і Адміністрацією Президента не станеться розколу. Звісно, максимальна мета глави держави — ​​закінчити протистояння на сході країни (як він і обіцяв під час передвиборної кампанії), проте вже зараз зрозуміло, що АТО затягується.

Порошенко планує конвертувати свій усе ще високий рейтинг у мандати і сформувати коаліцію на основі проведених до парламенту депутатів, котрі чимось та зобов´язані особисто президенту. Змішана система виборів при цьому ледь не ідеальний варіант.

Та наразі у команди Порошенка немає остаточної домовленості про те, ким із великих політичних гравців вона об´єднається. Якщо це буде кооперування з УДАРом, то навряд чи за принципом 50/50 (Порошенко або отримає пріоритет, або відмовиться від союзу). До того ж, залишається можливість домовитися про співпрацю з Арсенієм Яценюком та Олександром Турчиновим (про що нижче).

Хоча пропозицію про участь у кампанії блоків партій ВР не підтримала, вже озвучено нестандартний, але цілком прийнятний варіант: формування партії під умовною назвою «Блок Петра Порошенка». Соціологи (мова про «закриті» дослідження) віддають цій гіпотетичній силі приблизно 30% голосів виборців.

Арсеній Яценюк та Олександр Турчинов: пора б визначитися

Те, що Яценюку стало тісно в «Батьківщині», а між Турчиновим і Юлією Тимошенко пробігла чорна кішка, давно вже секрет Полішинеля. Наразі на прем´єра і спікера ВР орієнтуються не менше 15 членів парламентської фракції Об´єднаної опозиції (до речі, не останні в політикумі: Микола Мартиненко, Андрій Іванчук, Андрій Пишний, Геннадій Москаль і Сергія Пашинський) — заділ для самостійного плавання значний.

Яценюк, як кажуть бувальці, розраховував на перше місце в списку від «блоку влади», сформованого президентом, УДАРом і умовними «героями АТО», але новели до Закону про вибори не пройшли. Тож прем´єр наразі у роздумах: чи то оперативно провести ребрендинг «Фронту змін» (взявши в компаньйони Турчинова, Арсена Авакова та Андрія Парубія), чи то долучитися до майбутнього «Блоку Порошенка», чи взагалі відмовитися від участі в перегонах, заздалегідь отримавши від основних політичних гравців гарантію перебування на посаді прем´єра.

Щоправда, кожен день погіршення соціально-економічної ситуації в країні знижує шанси Яценюка на подібний компроміс: спокуса знайти відповідальних за практично неминучий осінній колапс занадто велика. Та й коаліції у ВР формально не існує, оскільки будь-яка політсила може виступити з критикою уряду.

Кабінет Міністрів: знайти або призначити відповідальних

Нинішній склад вищого органу виконавчої влади упустив прекрасний момент для оновлення — через розпад коаліції або відставки, або демаршу прем´єра можна було провести назрілі кадрові перестановки. Тим більше що претензії до конкретних управлінців, котрі явно не витягують навіть роль камікадзе, були озвучені ще до президентських виборів. Міністерства економіки, охорони здоров´я, аграрного комплексу, молоді та спорту, соціальної політики явно зачекалися кадрового оновлення. Не кажучи про те, що масштабне реформування так і залишилося побажанням часів Майдану — КМУ може похвалитися хіба що сумнівною «надзвичайкою» в енергетичному секторі.
Але політичні маневри липня привели до того, що за дії нинішнього складу КМУ відповідають усі (Президент, котрий наполіг на тому, щоб Яценюк зберіг посаду, і Рада, яка не дала голоси за його відставку) і одночасно ніхто, крім самого прем´єра. І якщо як у публічного політика Яценюк має простір для маневру, то в ролі прем´єра йому або доведеться знайти винних, або визнати, що нинішній Кабмін не впорався ні з реформуванням, ні з утриманням соціально-економічної ситуації (Київ без гарячої води — лише перший дзвіночок, не кажучи вже про питання вимушених переселенців).

Сергій Льовочкін: кого хочеш вибирай

Колишній глава президентської адміністрації — прекрасний приклад розкладання яєць у різні кошики. Небайдужі до інтересів Сергія Льовочкіна люди є в УДАРі, «радикальний» проект Олега Ляшко взагалі пов´язують безпосередньо з ним, інформовані джерела повідомляють про те, що і «Громадянська позиції» Анатолія Гриценка — теж не те, щоб зовсім чужа Льовочкіну політсила. І це без проекту під назвою Партія розвитку України, публічними фігурами якого стали колишні «регіонали» Юрій Мірошниченко та Сергій Ларін.

Можливо, ясна річ, що вплив «сірого кардинала» епохи Віктора Януковича дещо перебільшено, а його фігура демонізована недоброзичливцями, але восени Льовочкін, судячи з усього, планує вбити кількох зайців, якщо, звісно, дострокові вибори стануть реальністю. По-перше, завести в парламент максимальну кількість орієнтованих на нього особисто депутатів під прапорами формально не пов´язаних партій (УДАР, «радикали» і Гриценко — на сьогодні мають усі шанси пройти до ВР); по-друге, самому отримати мандат по одному з мажоритарних округів; по-третє, обкатати ПРУ з прицілом на майбутні місцеві вибори.

Сергій Тігіпко: наша пісня гарна…

Беручи участь у президентських виборах, Сергій Тігіпко здобув нехай не надто переконливу в арифметичному обчисленні, але психологічно важливу перемогу: показав, що його особистий рейтинг вищий, ніж рейтинг кандидата від скалок Партії регіонів.

Завдання Тігіпка на сьогодні — зберегтися у політиці, оскільки не факт, що його свіжопофарбована в жовтий колір «Сильна Україна» зможе подолати прохідний бар´єр. Очевидно, до Тігіпка приб´ється кілька колишніх «регіоналів». Для СУ важливо, щоб це були сильні «мажоритарники»: списки — річ ненадійна, а от у одномандатних округах уже більш-менш зрозуміло, хто зможе перемогти, адже стислі терміни кампанії ускладнять завдання для нових облич. Для самого ж Сергія Леонідовича ключовим залишається питання про те, наскільки Ігор Коломойський буде прихильним до його проекту.

«Свобода»: потрібна допомога друга

У ході торгів про контури нового виборчого законодавства «Свобода» відстоювала зниження виборчого бар´єру до 3% — це й не дивно: антиросійською риторикою зараз мало кого з виборців здивуєш, а щодо «піару на кістках», як з´ясувалося, Олег Ляшко виявився ефективнішим за Олега Тягнибока. У підсумку «свободівцям», згідно просоченою із-за стін АП інформації, вдалося домовитися з президентом про «ненапад» і «розподіл» мажоритарних округів, бо без такої підмоги шанси націонал-радикалів на формування впливової фракції у новому складі парламенту виглядали б занадто примарними.

Перед Тягнибоком і ще низка непростих завдань: відновити довіру до Ірини Фаріон — однієї з основних публічних осіб своєї політсили (у «Свободи» взагалі проблеми з популярними політиками всеукраїнського рівня) і знайти хоч якісь досягнення у роботі однопартійців, делегованих у Кабмін: Олександра Сича, Ігоря Швайки та Андрія Мохника. Та й «плювок в обличчя» з боку Ігоря Коломойського (скандал з «відправкою на фронт» Сергія Рудика) теж вимагає хоч якоїсь відповіді…

Дивно, але при такому стані речей «свободівці» все ще примудряються акцентувати увагу на таких речах, які, здавалося б, відійшли на сьомий план, як внесення у паспорт графи національність.

«Батьківщина»: щоразу як останній

Піар на темі люстрації та самоочищення, а також формальна боротьба за проведення виборів за відкритими партійними списками підігріли інтерес до колись найпопулярнішої з опозиційних партій. Правда, поки що соцопитування віддають соратникам Юлії Тимошенко лише третє місце в рейтингу (10-12%), після «партії Порошенка» (як би вона не називалася) і партії Ляшка.

Перспективи «Батьківщини», ясна річ, багато в чому залежать від рішення Яценюка (кажуть, заради збереження союзу з ним Тимошенко може навіть поступитися прем´єру першим місцем у списку), але і для опонентів на осінь заготовлено кілька неприємних сюрпризів. Порошенку, наприклад, обов´язково пригадають неформальне гасло президентських перегонів «Вибори в один тур — це мир».

Парадоксально, але на сьогодні ситуативними союзниками «Батьківщини» є Ляшко, Гриценко і, можливо, Ігор Єремєєв: як виявилося, є реальна можливість досягти з ним домовленості про ненапад на мажоритарних округах. Банкова, УДАР і «Свобода» такими переговорами не дуже цікавилися.

Олігархи: вижити в новій реальності

Не раз випробувана стратегія «купи партію і ні про що не думай» навряд чи допоможе мільярдерам на найближчих виборах. Партія регіонів, традиційний «локомотив» великого бізнесу, перебуває в жалюгідному стані. Потенціал Тігіпка далеко не безмежний. Майже 40 мажоритарних округів розташовані в Криму та зоні АТО. Президент — «сам собі олігарх», формально він не пов´язаний особливими зобов´язаннями ні з ким з ТОП-10 українських багатіїв (через УДАР, звісно, тягнеться ниточка до Дмитра Фірташа, але він у Відні, і його майбутнє в руках Вашингтона). Економічний колапс змушує економити на політиці, та й, поклавши руку на серце, перспективи ВР нового скликання туманні: ніхто не зможе прогнозувати, скільки пропрацює парламент, і що стане причиною можливого дострокового припинення його повноважень.

Судячи з останніх даних, олігархи вимушено вибрали оборонну стратегію: Рінат Ахметов, Віктор Пінчук та Дмитро Фірташ «дружитимуть проти» Ігоря Коломойського. Останній тимчасово на коні і був би не проти капіталізувати популярність, отриману на хвилі АТО, у власний політичний проект, але обережність, найімовірніше, візьме гору: Коломойський небезпідставно розраховує на успіх своїх креатур на мажоритарних округах у Дніпропетровській, Одеській, і, частково, Запорізькій і Харківській областях.

Ветерани, волонтери, активісти: усвідомити свою силу

Навряд чи лідер «Правого сектору» Дмитро Ярош серйозно розраховував на те, що анонсований ним «похід на Київ» увінчається успіхом, набагато важливіше той факт, що загроза втручання в і так нестабільний політичний розклад «ветеранів східного фронту» вперше публічно озвучена.

За офіційними даними, в Україні налічується 50 тис. учасників АТО — крапля в електоральному морі, але це той випадок, коли цифри не дають ні найменшого уявлення про суспільно-політичну вагу. Наслідки конфлікту на сході країни (як то кажуть, готуйтеся до терміну «донбаський синдром») даватимуться взнаки мінімум найближче десятиліття. Поки сторони втягнуті в протистояння, майбутнім ветеранам не до політичних проектів «власного імені», але так буде не завжди. І їх впливовість передбачити неможливо. Це, до речі, і є непрямою відповіддю на питання про те, чи зацікавлена влади у припиненні конфлікту до можливих дострокових виборів.

Внутрішні мігранти: надія на небайдужих

Внутрішніх мігрантів, лише за офіційними даними, понад 100 тис., щодня їх стає більше, але не менш тривожна тенденція полягає в поляризації ставлення до переселенців з боку жителів «благополучної» частини України.

Для самих же переселенців і українців, які залишилися у зоні АТО, головна проблема — як перезимувати. Кожній родині доведеться відповісти собі на питання: варто повертатися у зруйнований регіон чи починати життя на новому місці.

Наразі людям, котрі залишили свої будинки на сході, залишається сподіватися, що влада нарешті законодавчо врегулює їх статус. Як відомо, Порошенко ветував схвалений парламентом закон про переселенців, а новий ще на стадії написання. Досі немає і окремого органу державної влади, який займався б цією проблемою, хоча таку структуру і обіцяють створити найближчим часом.

Допомога переміщеним громадянам сьогодні лягла на плечі гуманітарних фондів і небайдужих громадян. Але, наприклад, питання відкритого реєстру власності, зміни правил перереєстрації бізнесу, спрощення процедури отримання допомоги по безробіттю для вимушених переселенців неможливо вирішити волонтерськими руками.

Рустем Халілов, Олександр Іванов, Comments.ua