Жители в разных регионах Украины отмечают повышенную активность и перемещение военных. По их информации колонны военной техники и военнослужащих перемещаются в южном направлении, предположительно в Крым.
Видео снято в Заопрожской области. Войска едут на позиции вблизи Крыма в Херсонской области. При этом стоит отметить, что местные жители с энтузиазмом воспринимают передвижение военных и даже оказывают им по возможности помощь.

Источник: censor.net.ua

Війна в Криму

Починати справжню війну можна лише тоді, як вона вже виграна політично.

Загалом-то, найрозумнішим кроком Путіна після поразки Януковича було б спокійно здати невдаху в Гаагу, після чого обережно налагодити контакти зі старими українськими знайомими (Юлією Тимошенко та її командою), отримати гарантії недоторканості російської власності та російських капіталів, після чого продовжити політику поступового економічного поглинання України. Але він обрав війну.

Тепер ми спостерігаємо - вторгнення у Крим наразі не підтримали навіть Білорусь з Казахстаном, а це повний дипломатичний провал. Єдиний зовнішній союзник, на якого Росія може розраховувати - Чечня. Російське командування, боючись наслідків, публічно відхрестилося від власних солдат, а це дуже деморалізує армію. "Лідером" Криму росіяни призначили людину, чия політична сила ("Русскій блок") під час минулих виборів отримала на півострові 1,2% (для порівняння - "Свобода" набрала 1,1%), місцеве населення йому відверто не довіряє. Воно, у більшості, зустрічало російських солдат як захисників від безладу та скорої окупації, але після першої паніки почало усвідомлювати - якраз присутність росіян тепер здатна накликати війну, безлад і окупацію. Через це населення, залишаючись проросійським, на побутовому рівні досить пасивне, і просто чекає, чим ця ситуація закінчиться.

Отже, політичне поле - за нами.

Чому Путін програв цю ситуацію? Бо, наразі, він не грає, а реагує, намагаючись перехопити втрачену ініціативу. Несподіване фіаско Януковича було одночасно його особистим фіаско, при чому удар був як зовнішнім, так і внутрішнім. Зовнішньо - російська дипломатія, маючи в Україні проросійського президента та своїх прямих агентів на посадах міністрів силових відомств (...міністр оборони України - краснодарець Павєл Лєбєдєв, обирався в народні депутати по Севастополю, змінив на цій посаді Дмітрія Саламатіна - недавнього громадянина Росії. Голова Служби Безпеки України - Олександр Якименко, з лав збройних сил Росії звільнився у 1998, офіційно українського громадянства навіть не отримував) програла Україну жменці бомжів на Майдані.

Внутрішніх провалів два: перший - успішна революція у Києві ненав'язливо натякає на майбутню революцію у Москві. Другий - російська пропаганда накрутила власну країну до істерики, тому несподівана перемога Майдану сприймається патріотичним російським плебсом як катастрофа, нацистський реванш, захоплення Америкою "ісконно русской зємлі", і т.д., і т.п... Щоб затулити рота російській опозиції та не втратити свого авторитету в очах ура-патріотів, надежа-цар мусить робити рішучі (а тому поспішні і непрогнозовані) кроки.

На що Путін розраховував, виступаючи наперекір всьому світу, і посилаючи своїх солдат (без шевронів) в Україну?

Він просто пішов ва-банк. Путін сподівався, що, побачивши у себе в тилу справжню російську армію, населення всього українського південного сходу єдиною хвилею повстане проти "бандерівців", почнеться реальна громадянська війна, в круговерті якої можна сховати не один корпус російського спецназу, а у відповідь на всі питання західних дипломатів лише іронічно посміхатися - "місцева самооборона"... Прорахувалися.

Українська армія в Криму (миттєва капітуляція якої вважалася очевидною) несподівано виявила стійкість. Українська армія на континенті, оправившись від шоку, мобілізується та організується. Громадський лад відновлюється, міжнародна спільнота закатала рукави і взялася за важелі тиску на Росію (вельми ефективні важелі - один демарш "Великої сімки" обвалив курс рубля до історичного мінімуму), американський флот вже у Чорному морі.

Росіяни - від умовного Сєргєя Юрьєвіча Бєлякова з Таганрогу, до особисто Володимира Володимировича Путіна з Москви, - масово страждають пост-радянськими ілюзіями щодо України (на розвіювання цих ілюзії я особисто витратив чимало особистого часу, в результаті плюнув, бо безсенсово). Головна російська ілюзія - російськомовне радянськокультурне населення України жорстоко страждає під ігом "заходу", і за будь-яку ціну мріє повернутися під високу руку царя. І навіть зараз, коли "Український фронт" Кернеса розвалився та самоліквідувався в один день, коли "повстання Донбасу" не відбулося, і навіть натовпи завезених у Харків та Донецьк російських "нашистів" не розхитали ситуації, росіяни все ще чекають громадянської війни, а свій прорахунок пояснюють крутійством все-того ж "заходу".

Путін опинився у непростій ситуації.

Що буде далі?... Тепер все залежить від того, наскільки США та Британія цінують свій міжнародний престиж, і готові тримати слово, тобто підтвердити гарантії, данні свого часу Україні.

Якщо вони спустять ситуацію і самоусунуться, Крим, безумовно, залишиться під контролем Росії. Повноцінним членом Російської Федерації він не стане (відкрите порушення росіянами "Будапештського меморанудуму" 1994 року здатне знищити міжнародний авторитет американців, тобто, по суті, не залишить їм вибору - росіяни це усвідомлюють, тому будуть домовлятися). Крим стане новим Придністров'ям - територією із невизначенним статусом, під російським контролем, на російському утриманні. А Україна матиме всі правові підстави для відновлення ядерного статусу.

Якщо ж американці та британці з усіх сил впишуться, то ситуація може розвиватися у трьох варіантах:

Перший: росіяни дочекаються "референдуму" 16 березня, під дулами автоматів зафіксують "історичне прагнення народу Криму до воз'єднання з Росією" (яким вони потім будуть вимахувати в майбутніх політичних суперечках), після чого з ганьбою заберуться додому, залишивши Україні розбурхану та агресивну територію, яка потребуватиме вводу миротворців ООН та вдумливих політичних рішень.

Другий варіант: російські генерали вперто зображатимуть із себе дурників, російська армія до кінця стирчатиме у Криму, мріючи, щоб Україна та світова спільнота злякалися, мовчки проковтнули окупацію, і не сувалися у Крим. Українська армія, між тим, заблокує Перекоп. Американська авіація та беспілотники почнуть методично, точними ударами знищувати інфраструктуру "Самооборони Криму". На будь-яке обурення в Раді безпеки ООН американці діставатимуть "Будапештський меморандум", тикатимуть його росіянам в обличчя, наманікюреним пальцем підкреслюючи підпис Бориса Єльцина. Знищивши все, що здатне чинити опір, американці дадуть українцям відмашку, і наша армія обережно в'їде в Крим, аби разом із "блакитними шоломами" взяти його під контроль.

Третій варіант: американці починають бомбити "Самооборону Криму", російська армія, виконуючи постанову Ради Федерації, відкрито вривається на територію України "для захисту цивільного населення", починається люта заруба, яка невідомо чим закінчиться. Можливо - роз'єднанням України по лінії, де зупинилися війська, на зразок Північної та Південної Кореї. Можливо - революцією у Росії, поваленням режиму Путіна. А можливо - ядерною війною.

...Як би там далі не сталося, я українцями пишаюся. Втнули так втнули, і, відчуваю, ще втнемо. Наша історія у цьому світі тільки починається.

Источник: reznichenko-d.livejournal.com

You have no rights to post comments