Її провісником є гнів в очах простих солдат в окопах під Маріуполем, на блокпостах в Щасті…… Цей гнів я бачив на власні очі. Його адептами стають прості хлопці, такі як «Ведмідь», мовчазний снайпер-сапер із національної гвардії, такі як невідомий водій Т-64 з маленького села під Черніговом. Про них, про простих солдат, мало згадують. Вони не стають героями спец репортажів та журналістських фільмів «про війну». До цих хлопців рідко доїжджають волонтери. Політики та чиновники зовсім їх ігнорують, окрім звичайно випадків, коли на них можна попіаритися (переважно це або похорони або ж присяга). Але саме вони, прості солдати, на власних спинах несуть весь жахливий тягар цієї війни. Саме вони завжди попереду і до кінця. Вони сидять в окопах, коли всі інші грають в політику, роздають інтерв’ю та автографи. І якщо добровольці можуть просто проігнорувати безглуздий наказ недосвідченого командира, то ці хлопці вимушені власною кров’ю доводити цю безглуздість. Вони потрібні всім, але про них рідко згадують із вдячністю.
Для держави солдати – це живий щит, яким можна затикати провали в дипломатії та дірки на фронті. Для чиновників вони – це зайва можливість вкрасти, роздери банити та списати «оборонні» мільярди. Для політиків солдати – прекрасний фон для патріотичного піару. Для олігархів – приватна безкоштовна охорона, тіла якої ідеально підходять для убезпечення процесу «отримання прибутків». Самим же солдатом уставом призначено покірно та мовчки вмирати.
Але всі ці паразити помиляються, якщо думають, що солдати, ці мовчазні робітники війни, і далі будуть покірливо помирати за чужі інтереси. В їх очах я бачив гнів та ненависть. Ненависть до держави, яка їх кинула на смерть без жодної допомоги та захисту. Ненависть до політиків, які кричать про патріотизм, про «стояти до кінця», набиваючи при цьому кишені рейтингом та валютою. В очах солдат я побачив ненависть до олігархів, прибутки яких оплачуються мегалітрами солдатської крові. Ненависть до всієї цієї «елітної» швалі, яка ховає від призову своїх «золотих» виблядків по ніццах та барселонах, і в той же самий час забирає останню копійку у рідних тих, хто на фронті.
Так що, панове паразити. На ваші жирні шиї чекають солдатські руки. Руки тих, кого ви спалюєте в горнилі війни за ваші інтереси. Не сподівайтеся, що ваші депутатські подачки вчорашнім героям – командирам добровольців, убережуть ваші нікчемні життя від розплати. Ви можете купити одних, ви можете вбити інших. Ви можете через продажні ЗМІ лякати всіх незгодних «путіним», «картинкою для російських ЗМІ» та «медведчуківцями». Ви навіть можете запровадити «патріотичну» диктатуру. Але вам не зупинити процесів, які вже розпочалися.
У тисяч пригноблених, вихідців із бідних родин, глухих сіл та забутих долею містечок прокидається здоровий гнів та священна ненависть. І поступово відкриваються очі на той світ несправедливості та пригноблення, який роками вибудовувався в нашій країні. Правду не приховати за гучними гаслами та яскравими прапорами. Тож готуємось до відплати, ім’я якої соціальна революція. Саме з неї почнеться справжнє визволення мільйонів пригноблених в Україні.