Про війну з Тимошенко, дружбу з Ющенком, роботу у Януковича і корупційні скандали. «Вибори в один тур – і Путін не нападатиме». Саме ця неймовірно вдала виборча технологія штабу Петра Порошенка вкупі з очевидним бажанням українців якнайшвидше покінчити із періодом невизначеності принесли впевнену перемогу на президентських перегонах одному з найбагатших громадян України.
Інфантильне прагнення українців негайно перекласти усю відповідальність на чергового месію-рятівника переважили усі аргументи проти. Допомогло, зрештою, й те, що єдиний більш-менш реальний конкурент Порошенка – Юлія Тимошенко – жодної іншої емоції, окрім роздратування, у більшості українців не викликала.
Порошенкові не завадило ані багате та пістряве політичне минуле, ані сумнівний союз з Дмитром Фірташем, ані співпраця з Віктором Януковичем. Більшість виборців чомусь вперто сприймають його як «нове обличчя» у політиці.
Проте Петро Олексійович – обличчя далеко не нове. І хоча б зараз його політичну біографію варто почитати – для того, щоб розуміти, чого варто очікувати від нового президента України. iPress.ua пропонує згадати важливі віхи політико-бізнесової кар’єри Петра Порошенка.
Соратник Віктора Медведчука
У політику капіталіст Порошенко прийшов у 1998 році – як соціал-демократ. Точніше – як член СДПУ (о). Партію якраз тоді очолив Віктор Медведчук і саме він почав кооптувати до складу не надто відомої та популярної партії політичних важковаговиків на кшталт Леоніда Кравчука та Євгена Марчука. А також грошових мішків на кшталт Петра Порошенка.
За словами самого Петра Олексійовича, до СДПУ (о) його запросив соратник тодішній Медведчука Олександр Зінченко – людина, яка згодом, у 2005 році, звинуватить Порошенка та інших «любих друзів» президента Ющенка у корупції.
«Я дійсно в добрих стосунках з паном Олександром, і зараз я можу вперше в ефірі сказати те, що мій шлях в політику, я, на жаль, опинився на дуже незначний термін в СДПУ(о), фракції парламентській. Це було саме тому, що мене туди запросив пан Олександр», – розповідав Порошенко у 2003 році.
Загалом, про своє членство в СДПУ (о) Порошенко говорить неохоче і навіть стверджує, що «насправді не було ніякого СДПУ (о)». «Просто мій друг Віктор Король, який був знайомий із Зінченком і Плужниковим, запропонував мені йти до парламенту. Мовляв, чи не хочеш ти увійти до них у список на певних фінансових умовах? Я був готовий. Але повідомив, що балотуюся в мажоритарному округу Вінницької області. І якщо я пройду, то буду просити, щоб гроші повернули. Я пройшов. Гроші не повернули. З цього було роздуто галас. Але я ніколи не вступав у партію СДПУ (о)», – заявив він в інтерв’ю Forbes.
Втім, твердження «я ніколи не вступав у партію СДПУ (о)» – неправда. Адже у тому ж таки 1998 році Петро Порошенко став членом керівного органу партії – політбюро, що в принципі не можливо без наявності партійного квитка.
Засновник Партії регіонів
У 2000 році Порошенко залишив СДПУ (о) та створив за допомогою глави тогочасної президентської адміністрації Леоніда Кучми Володимира Литвина спочатку депутатську групу «Солідарність» у парламенті, згодом – Партію солідарності України. Під патронатом Литвина Порошенко навіть намагався стати координатором парламентської більшості, однак невдало.
Восени цього ж року Порошенко об’єднав свою «Солідарність» із ще кількома політичними проектами – Партією регіонального відродження України Володимира Рибака, Партією праці Валентина Ландіка, партією «За красиву Україну» Леоніда Черновецького та Всеукраїнською партією пенсіонерів. Новостворена організація отримала назву Партія регіонального відродження «Трудова солідарність України». Співголовами партії стали Володимир Рибак, Валентин Ландік та Петро Порошенко.
В 2001 році ПРВ «ТСУ» була перейменована у Партію регіонів, а головою став Микола Азаров. На той час Петро Порошенко уже відійшов від «регіоналів», зробивши ставку на Віктора Ющенка. Хоч теплі приязні стосунки з Миколою Азаровим та рядом старожилів зберіг досі.
До речі, саме Петро Порошенко у 2004 році вивів на сцену Майдану Азарова у помаранчевому шалику, намагаючись таким чином ввести його в команду переможців. У 2012 уже Азаров допоміг Порошенкові стати міністром у своєму уряді. Тому Микола Янович може не переживати за долю своїх активів в Україні – при президентові Порошенку вони будуть під надійним захистом. І сам екс-прем’єр та його син-нардеп, вочевидь, можуть спокійно навідуватися до України.
Любий друг Віктора Ющенка
Іще перебуваючи в Партії регіонального відродження Петро Порошенко нав’язав тісні стосунки з Віктором Ющенком, який став хрещеним батьком його доньок.
У грудні 2001 року «Солідарність» Порошенко, яку він так і не влив остаточно у ПР, стає складовою частиною новоствореного виборчого блоку Ющенка «Наша Україна». Сам Петро Олексійович став керівником штабу «НУ».
Під його керівництвом «Наша Україна» перемогла на парламентських виборах, набравши 23,57 % голосів і здобувши 70 мандатів у Верховній Раді. Однак сформувати коаліцію під прем’єрство Ющенка Порошенкові не вдалося.
Саме тоді, до речі, до «Нашої України» прибився давній партнер Порошенка по Партії регіонів Леонід Черновецький, майбутній «космічний мер».
На той час почав формуватися союз між Ющенком та «донецькими», які прагнули розширити свій вплив за межі регіону. Йшлося навіть про те, що на президентських виборах 2004 року «дони» підтримають саме Ющенка. Однак це не входило у плани президента Кучми та глави його адміністрації Медведчука. В результаті, донецький губернатор Віктор Янукович став прем’єр-міністром та претендентом на президентський пост від партії влади. Ющенко був змушений йти на вибори як опозиціонер.
Остаточно зіпсувала стосунки Ющенка та «донецьких» брутальний зрив з’їзду «Нашої України», який мав відбутися 31 жовтня 2003 року у Донецьку. У місті Ющенка зустріли біг-борди, на яких він був зображений у нацистській формі, а зал, де мав відбуватися з’їзд заповнили «тітушки». Фактично, це було перша масштабна демонстрація методів, якими Партія регіонів користувалася наступні десять років.
У донецьку разом з Ющенком перебував тоді й Порошенко. Згодом усі охочі могли послухати викладений в інтернет запис розмови між Порошенком та тогочасним керівником «5 каналу» та переконатися, що «канал чесних новин» таки справді чесний, оскільки не показав як його власник «раком по барикадах» лазив.
Сам Петро Олексійович стверджував, що частина розмови – це правда, хоч загалом запис було сфальсифіковано.
У 2004 році Порошенко стає одним з керівників президентської виборчої кампанії Ющенка, а його «5 канал» – основним її рупором. В процесі Петро Олексійович відтіснив з позиції керівника штабу Романа Безсмертного, замінивши його на свого давнього партнера Олександра Зінченка. Який – забігаючи наперед – у вересні 2005 року, пішовши у відставку з посади керівника Секретаріату Президента, звинуватив Петра Порошенка у корупційній діяльності.
Війна з Тимошенко
Після перемоги Віктора Ющенка Петро Порошенко розраховував очолити уряд, однак програв боротьбу Юлії Тимошенко і змушений був задовольнитися посадою секретаря РНБО. Там Петро Олексійович намагався сформувати такий собі «паралельний уряд», який би конкурував з Кабміном Тимошенко. Більше того, 22 лютого 2005 року Ющенко підписав указ, за яким РНБО отримала право контролю над силовим корпусом та судейською гілкою влади.
Низка видимих та підкилимних конфліктів з ЮТВ закінчилася згаданою уже прес-конференцією Олександра Зінченка.
Наслідком скандалу стали відставка уряду Тимошенко, яку Віктор Ющенко звинуватив у корупції та непрофесіоналізмі, а також звільнення Петра Порошенка з РНБО.
Ось як описувала те, що відбулося тоді Юлія Тимошенко:
«…Я кинула все і під’їхала до президента. Я з ним спілкувалась за 20 хвилин до того рокового прямого ефіру, коли він відправив уряд у відставку. Я сіла поряд з ним, я взяла в свої руки його руку. Я сказала: «Вікторе Андрійовичу, до ефіру залишилося декілька хвилин, до прес-конференції...» Я кажу: «Віктор Андрійович, я вас просто прошу! Я не знаю, як слова ті знайти, не руйнуйте надії людей! Не руйнуйте авторитет нашої революції, не руйнуйте надії людей на моральність, чесність і справедливість! Давайте зараз вийдемо до преси рука об руку разом, подивимось в ці камери і скажемо, що поки ми разом, стабільність у цій країні є гарантованою».
Мені в якийсь момент просто здалося, що президент дрогнув у своєму намірі.
Але ви знаєте, рок є рок... В цю хвилину увірвався Петро Олексійович Порошенко без будь-якого запрошення, без будь-якого стуку. Він весь був, перепрошую, у соплях і сльозах, і він почав кричати, що тільки що з нього зняли депутатство, що це було підтримано фракцією Блоку Юлії Тимошенко, що це є зрадники, це є люди, які його буквально прибрали з Верховної Ради, і все це, чесно кажучи, виглядало комічно...»
Після цього на кілька років Порошенко сховався у тінь. Залишаючись при цьому, одним з найвпливовіших людей в оточенні президента. І лише в 2007 році повернувся у публічну політику у статусі голови Ради НБУ.
Потім була посада міністра закордонних справ у другому уряді Тимошенко, яку міністр Порошенко демонстративно ігнорував…
Корупційні скандали
Про бурхливу діяльність Петра Порошенка на посту секретаря РНБО нещодавно написав журналіст «Української правди» Сергій Лещенко.
Ось один епізод, описаний ним:
«Дізнавшись про зазіхання команди Тимошенко на МВС, Порошенко разом з тодішнім лідером Соцпартії Олександром Морозом домоглися від Ющенка перестановки. Так, МВС відійшов до Луценка, якого Порошенко підкріпив своїм кумом Олександром Бондаренком, а Турчинов отримав посаду голови Служби безпеки України.
Так само Порошенко мав свою людину в керівництві Генеральної прокуратури – куратором слідства в ранзі заступника генерального прокурора був його товариш Віктор Шокін.Контроль Порошенка над правоохоронним і судейським блоком зрештою обернувся для нього звинуваченнями в організації політичних переслідувань та переділу бізнесу. Серед десятка історій ми згадуємо три найгучніші, де безпосередньо фігурувало прізвище Порошенка...…
Арешту голови Донецької обласної ради Бориса Колеснікова навесні 2005 року передувала розмова з Петром Порошенком. Хронологія тих подій у викладі обох сторін конфлікту однакова і відрізняється лише мотивами вчинку. Порошенко аргументував свою поведінку бажанням попередити донецького політика, тоді як сам Колесніков говорив про намір взяти його в заручники з метою відібрати в Ріната Ахметова низку металургійних активів.…
рештою, Колесніков був звільнений в липні 2005 року, за декілька місяців слідство в його справі згорнули, а восени Ющенко, аби врятуватися під уламками помаранчевої команди, був змушений укласти пакт з Януковичем».
Одним з тогочасних «жертв» активності Петра Порошенка мав стати чинний дніпропетровський губернатор Ігор Коломойський: «Коломойський пояснював це наміром тодішнього секретаря Радбезу допомогти своєму товаришу, російському бізнесмену Костянтину Григоришину отримати контроль над низкою обленерго, які були в управлінні Коломойського, а також змусити власника «Приватбанку» відмовитися від зазіхань на Нікопольський завод феросплавів, продаж якого Пінчуком російським бізнесменам патронували Порошенко з Григоришиним».
Міністр Януковича
Петро Порошенко залишався одним з небагатьох представників так званого «помаранчевого табору», хто не втратив позиції після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича. Навпаки: поки його заклятий опонент Юлія Тимошенко та близький соратник Юрій Луценко перебували за гратами, Порошенко у 2012 році спокійнісінько йде працювати в уряд Миколи Азарова.
«Рішення, яке я ухвалив, ймовірно, ухвалюються кілька разів у житті і даються нелегко… Поставивши на одну чашу терезів особисті політичні амбіції, а на іншу – ситуацію в економіці… Я вирішив», – написав Петро Порошенко на своїй сторінці у Facebook, пояснюючи, чому погодився на пропозицію Віктора Януковича.
Щоправда, єдине, чим запам’ятався Порошенко на посаді міністра економічного розвитку і торгівлі, це ініціативою підняти ввізні мита на імпортні автомобілі – задля захисту вітчизняних автовиробників. Чільним з яких тоді був і Петро Олексійович…
Тендерний чемпіон
За даними журналу «Forbes Україна», який з 2011 року публікує рейтинг набагатших українців, За роки президентства Віктора Януковича Петро Порошенко збільшив свої статки удвічі - до $1,6 млрд у 2013 році.
Не в останню чергу це сталося завдяки тому, що компанії, які пов'язують з ним, систематично вигравали державні тендери. Лише у 2012 році за даними «Forbes Україна» вони отримали з державного бюджету 1 мільярд 136 мільйонів гривень. Мізер, у порівнянні з майже 79 мільярдами, заробленими компаніями Ахметова, та 38 мільярдами, спожитими старшим сином Віктора Януковича. Однак достатньо, щоб підозрювати, що для попередньої влади Петро Олексійович був. як мінімум, не чужою людиною.
***
Власне, подальшу історію Петра Порошенка українці мають пам’ятати. На парламентських виборах 2012 року Порошенко стає депутатом ВР, а після відмови Віктора Януковича від підписання Угоди про асоціації – одним з лідерів Євромайдану. При цьому, Петро Порошенко вміло дистанціювався від опозиційної трійки лідерів – Яценюка, Кличка і Тягнибока, не ходив на переговори з Януковичем і не закликав Майдан до примирення з владою. Не був на Майдані у найстрашніші його моменти, однак і не робив дурниць та провокаційних заяв.
Як наслідок, уже на старті виборчої кампанії Петро Олексійович суттєво випереджав усіх ймовірних конкурентів по президентській гонці. Короткострокового негативу за ним не водилося, а старе українці своїм політикам згадувати не звикли…
Сергій Ружинський, ipress.ua
