Децентралізація в Україні – тема давно відома і місцями навіть заїжджена. Особливої популярності реформа децентралізації набрала перед президентськими виборами у 2009 році. Навіть стала обов'язковим атрибутом передвиборчих програм всіх головних претендентів на президентське крісло.
Янукович: «Виступаю за децентралізацію влади, реформування міжбюджетних відносин на користь місцевого самоврядування».
Ю. В. Тимошенко: «за децентралізацію і демонополізацію управління державним господарством».
В. А. Ющенко: той висловився майже у сучасному дусі, - «Формула ефективності - децентралізація. Місцева громада отримає гроші, повноваження і відповідальність за вирішення своїх проблем. Громада, а не чиновник у Києві вирішуватиме де в районі будувати чи ремонтувати лікарню, школу, дорогу».
Як відомо, на превеликий жаль, президентом став Янукович і, звичайно ж геть забув не тільки про реформи, але і про саме значення того слова. Екс-президент Ющенко задовольнився подачкою «з панського столу» у вигляді державної дачі з прислугою і охороною та помовкував «в тряпочку». Юлію Володимирівну зайняли куди більш актуальними питаннями – спочатку судовим фарсом, а потім і повноцінним ув'язненням на сім років. Кудись сама собою зникла приставка «де», і влада Партії регіонів в тісному союзі з «сильно українцями тігіпка», комуністами та «литвинівцями» з ентузіазмом заходилися будувати централізацію. Треба зауважити, що досить у цій справі вони досягли значних успіхів. Це особливо показово на прикладі наших сіл. «Село неначе погоріло, неначе люди подуріли» - чи не про ту нещодавню централізацію писав півтора століття тому провидець Великий Кобзар? Ні, звичайно! Він писав про царат з його централізацією у вигляді феодальної системи кріпосництва. Просто все повторилося і виникло відчуття дежавю. Кріпацтво набуло обрисів вертикалі влади Януковича, в результаті чого сільські пейзажі повсюдно стали схожі на сліди «великої руїни» (найкраще це демонструє кліп «Гімн Партії регіонів», який можна ще й сьогодні продивитись в ЮТУБ). Чому люди «подуріли»? Та тому, що при всьому тому в більшості не бачать очевидного та як у маренні повторюють мантру – «в посёлках всех районов мы доверяем только ей – Партии регионов».
А що, хіба не так?.. Тоді подивимось на результати дострокових парламентських виборів – 2014 у Вільнянському районі. За нещодавніх «хазяїв життя» (ПР, КПУ, СУ та т.і.) проголосували 6774 виборці, що становить 35% від загальної чисельності проголосувавших. Якщо без кепкування та іронії, а я завжди поважаю будь чиє волевиявлення, маємо констатувати, що рік тому значна частина населення нашого району не сприймала нової влади в особі президента Порошенка та «уряду камікадзе» Яценюка. В тому числі, безумовно і заявлений ними курс на децентралізацію.
Децентралізація як реформа розпочалась навесні цього року з набранням чинності закону «Про добровільне об’єднання територіальних громад». О, це по-нашому… Перемогу добуває кіннота. Без артпідготовки, інструктажу та зачитування наказу – шашки наголо і вперед марш-марш. А там кулемети… Знайомо з книжок про Першу Світову та Громадянську? Звичайно в переносному значенні, але приблизно так було й зараз.
При обласних радах нашвидку з маловідомих чиновників утворили так звані «офіси реформ». Та за кричущою назвою криється лише одна функція – координація в просторі і часі процесу добровільного об’єднання громад. Вірніше тільки у просторі, бо час визначався лише одним критерієм – щоб місцеві вибори відбулися вже на нових збільшених територіально-адміністративних одиницях. Коли будуть вибори на той час ще не було відомо. З простором більш-менш зрозуміло – на всій території України за виключенням тимчасово окупованих Росією.
Хто відповідальний? Голови сільрад, а хто ж іще? Адже перший етап реформування за глибоким замислом уряду починався саме з них. Залізли «на коників» та й почали думати (на то вони і голови), роздивлятися навкруги та питатися у старших побратимів-офіцерів з районних адміністрацій і депутатів обласної ради. Та замість ґрунтовних відповідей отримували посилання на вміст міністерських методичок. Там все просто і ясно – хто встигне об’єднатися до виборів, той у грі і отримає бюджетні нормативні відрахування, інакше самі винуваті, не ображайтеся. Ну як в тій старій кінокомедії «Діамантова рука» - а хто не візьме лотерейні білети, відключимо газ.
І знову якесь дивне відчуття дежавю. Щось таке вже було… Ага є.. У «славних» тридцятих за голодомору. Не виконав план по «хлібозаготовках» – село заноситься у «чорний список», що означає - та повиздихайте ви всі з голоду. Як щодо початку нинішнього реформування, погодьтеся, непогано…
Що стосується мене, то я пильно вичитав закон. Агов! Так виявляється, що наша Михайлівська сільрада цілком відповідає всім нормативам об’єднаних громад. Тобто за всіма новітніми канонами є самодостатньою адміністративно-територіальною одиницею і не потребує ніякого об’єднання або поділення. Напроти будь яке додаткове об’єднання порушує вимоги закону, хоча б з відстані до адміністративного центру, - «так это ж такое везение братцы!». Пішов доводити…
Не варто розказувати чого це коштувало… Ні-ні, хто подумав про щось погане, ніякої корупції, тільки розумні доводи та аргументація. Не всі погоджувалися, бо є ж установка всіх об’єднувати по-парам, по троє… Але ж логіка неспростовна. От уявіть собі, жили ви з сусідами зліва та справа. Віталися через паркан, дружили, по святах сідали один у одного за стіл, гомоніли за справи та співали. Все довгими роками було добре… Аж ось, не сіло не впало, вийшов наказ чи «вищестояще» рішення - паркани знести та завести спільне господарство. У мене криниця, у сусіда зліва хлів, а у сусіда справа садочок. Раз, і в криниці води вже немає, мої свині в «моєму» хліву зліва, а я трушу груші в «моєму» садочку справа. Конфлікт неминучий, хіба не так?
Хвала опонентам. Виявились мудрими людьми. Погодились з моїми доводами і лишили єдину на всю Запорізьку область Михайлівську громаду як є. Проект плану чисельністю в 51 громаду Кабмін схвалив. Нібито поки що все добре і на добровільній основі. В усякому випадку, будемо сподіватись…
Реформа з децентралізації влади тільки починається…
Все ж хочу завважити, що об’єднання громад, це навіть не початок реформи, а тільки база для майбутньої децентралізації. Бо власне децентралізація полягає в передаванні управлінських повноважень з центру на рівень місцевої влади, та відповідно, бюджетних доходів. Живіть як можете, та грошей більше не просіть, бо у центра їх просто немає.
Ось тут назовні полізуть неминучі протиріччя. Якщо об’єдналися дві спроможні громади, то проблем немає, або майже без проблем. Якщо спроможна громада об’єднується з депресивною, то неминуча ситуація з «перетягування ковдри» і непорозумінням з населенням до того заможної частини громади. Якщо ж об’єднаються одні депресивні, то караул! А таких в Україні багато, навіть занадто. Так чи інакше прийдеться відмовлятися від популізму, та створювати в центрі фонди з підтримки депресивних громад та цілих районів. Якими мають бути ці фонди, і чи не зведе нанівець турбота про бідних саму реформу, не знає ніхто. Хоча мали б знати та все прорахувати заздалегідь. База знань для цього накопичена значна. Знову кавалерійська атака, в будь-якій, треба зазначити, гинуть кращі, а інші відступають. Тепер спробуйте повторити?
Здається, президент та його васал прем’єр Яценюк вже й не раді тій реформі. Інакше з чого б варити «гарячий компот» з проекта змін до Конституції з новел децентралізації та особливостей управління на тимчасово окупованих територіях, які всі називають особливим статусом Донбасу? Проект було прийнято продажною більшістю, але якою ціною? Ціною багаточисельного мітингу під будівлею ВР та провокацією з «гранатою в руках мавпи» 31 серпня, що й до сьогодні інтерпретується владою, як привід до політичних репресій по відношенню до ВО «Свободи» та Радикальної партії.
Це є дуже небезпечним. Український націоналізм, а вірніше сказати споконвічний потяг українського народу, якого, нагадаю, в нашій країні все ж незаперечна більшість, не вдалося зламати всім попереднім диктаторським радянським режимам. Ні Леніну, ні Сталіну, а неї наступникам досі не вдалося зламати волю народу України. Очевидно, що нічого в них не вийде і в подальшому.
Це вже призвело до переформатування коаліції. Радикальна партія О. Ляшка вийшла з парламентської коаліції, фракції ВО «Батьківщина» та «Самопомічь» хитаються на «тоненькому мотузку», а натомість фракція «Опоблоку» та їх споріднені депутатські групи стали для БППС та НФ майже рідними. Не потрібно особливих аналітичних здібностей, щоб спрогнозувати Третій майдан в умовах повзучого перевороту від демократичних завоювань Революції гідності до реінкарнації влади диктаторської «вертикалі влади» успадкованої Порошенком-Яценюком від їхніх патріархів Януковича-Азарова. Вже повним ходом іде атака на свободу слова.
Тепер на шумо-світлову гранату відповідь натовпу буде теж гранатою, тільки бойовою-оборонною, на постріл резиновою кулею – черга з автомата, бо зброї багато, а цяцянок нема. Часи кидання пляшок з бензином, занадто перебільшено іменованих «коктелями молотова» вже позаду. Тепер є вогнемети і є справні стрілки.
В цьому сенсі виникає законне питання – чи не час владі зупинитись і почати діяти в інтересах народу, а не купки олігархів. Зрозуміло, що там платять, а чи гроші колись замінювали життя? Розрахунок на підтримку «Заходу» примарний – захід завжди за тих, хто перемагає. Тавтологія про те, що хто проти влади, той підігрує російській агресії, спростовується щоденним життям і незабаром від того міфу нічого не залишиться. Тільки друзьки, на яких ще можна виплисти на поверхню, але не втриматися.
Якою виглядає реформа справжньої децентралізації і як її намагаються спотворити
Мова йде, насамперед, про перерозподіл повноважень і фінансів між центральною владою і органами місцевого самоврядування за принципом субсидіарності. При цьому сенс реформи полягає в передачі повноважень і фінансів на базовий рівень системи місцевого самоврядування — громадам, а ніяк не на обласний бюджет або районний.
Чи правильно розподіляються податки? Наприклад, якими економічними розрахунками вже зараз визначено, що 60% податку на доходи громадян буде залишатись у розпорядженні місцевої громади. Чому не 70 і не 80 процентів? Адже це гроші відраховані із зарплати членів громади. А чому не десятину відраховувати на церкву, а десятину до державної скарбниці. Хто рахував, на чому основані розрахунки? Все покрите покровом таємниці. Так у на працює уряд. Бреше на кожному кроці.
Інше питання притаманне населенню приміських територій, як то наша Михайлівська сільрада. Більшість працюючого населення має роботу в обласному центрі, де й утримують податок на доходи. Громада з цього не отримує ані копійки. З іншого боку підприємству все одно куди перераховувати податок, до державного бюджету чи до бюджету місцевої ради, де проживає працівник. Для цього Верховна Рада просто має прийняти зміни до чинного законодавства, та спрямувати кошти за справедливим призначенням. Та не робить цього, бо так вигідно центральній владі. Та й самій центральній владі воно не дуже й потрібно, але хай будѐ… Така ось діється «бестолковка».
Аж тут виникає питання, які будуть права обласних рад на нормативне регулювання в галузі культури, торгівлі, містобудування і ЖКГ. Якщо ми будуємо націю, то нам належить убезпечитися від сепаратизму, прояви якого вже прозвучали у зверненні сесії Запорізької облради до президента стосовно наданню Запорізькій області особливого екологічного статусу. Отримали суворого відкошу, але ще не вечір… Ця рада скоро складе повноваження, але далеко не факт, що ми в результаті місцевих виборів не отримаємо щось подібне, а можливо, ще й гірше. Так заграє президентській блок з «ригами» та «комі», з яких вже наполовину і складається.
Очевидно, що без доріг, фельдшера, а краще сільської амбулаторії, школи, дитячого садку, а також професійного службовця виконкому громади реформа провалиться. Просто на місцях не зможуть дати ради трьох-чотирьох кратному збільшенню місцевого бюджету та почнуть банальне звичне розкрадання. Тому у своїй передвиборчої програмі надаю першочергове значення водо забезпеченню, ремонту доріг, утилізації сміття та освітленню вулиць. Далі відновлення матеріальної бази культури, освіти та спорту. Принцип розподілу місцевого бюджету має бути на користь потребам громади, і таким, щоб на кожній сесії, виникало питання, де взяти кошти на підвищення заробітних плат виконкому та комунальникам, а знайти гроші було б складно. Оце і є вона, робота на користь громади. Якщо не очікуєш особистих преференцій, то й не лізь у депутати, не вештайся під ногами і не заважай. Саме так повинно бути, якщо ми будуємо країну за європейськими принципами.
Кожна гілка влади інтерпретує реформу децентралізації під себе, а дитина з кількома головами – це монстр. Щоб такого не сталося, на мій погляд, треба створити при центральній владі незалежний інститут Уповноваженого з реформи, призначити його керівника рішенням ВР, причому з наданням широких повноважень. При цьому відповідальним за реформу децентралізації має залишитись президент. Бо йому вже свербить осідлати реформу та підкорити її власним амбіціям. Для цього він і пропихує інститут префектів.
Хто такий префект в Європі? Це чиновник, призначений наглядати за додержанням законодавства на місцевому рівні. Це все!
У нас, згідно прийнятим у першому читанні змін до Конституції, префектура – орган виконавчої влади, наділена повноваженнями припиняти будь який нормативний акт місцевої влади та навіть через звернення до президента розпускати місцеву раду. Та це ж винахід переходу до повної диктатури, до якого так волів додуматись Янукович з командою, та в їх не вистачило клепки. Недарма ж, надивившись на голосування ВР за зміни в Конституції та за скасування недоторканності і арешту депутата І. Мосійчука прямо в залі, регіонали зітхали, що якби знали, що так можна робити, то втопили б Майдан у крові ще в січні 2014 року, а то й раніше.
«Такії, брате, часи настали!» Якщо донедавна прокуратура здійснювала загальний нагляд за органами місцевої влади, то зараз цю її функцію ліквідовано, чим прокуратура навіть дуже задоволена. Спробуйте самі піти до прокуратури та поскаржитись на сваволю місцевої влади, то на власному досвіді відчуєте красоту гри. Правовий вакуум за задумом президентської раті заповнять префекти з повноваженнями просто відміняти рішення рад. Якщо раніше прокуратура заявляла протест та подавала в суд, то тепер префект просто на свій погляд відміняє рішення, а в суд має подавати рада. Нам відомі звички наших судів, тому не важко уявити, чим закінчиться боротьба з префектами. Через зміни до Конституції гряде тотальна диктатура. В диктатури ж є характерне правило, чим довше вона діє, тим тяжче її скидати.
В цьому сенсі трохи дивує позиція європейських правових і демократичних інституцій, таких як Веніціанська комісія, які раз за разом схвалюють провладні диктаторські законопроекти. Та це таке - для дилетантів. Ми ж знаємо, що там завжди за тих, хто перемагає. Тому не треба здаватись, а треба боротися. «Боріться – поборите» - девіз Майдану.
Буде в нас і децентралізація і справжня цілісна суверенна країна – Україна, «і буде син, і буде мати, і будуть люди на землі». Лишилася одна невелика й досадна завада… Тож шикуймося в ряди на останній штурм за наші людяні права та торжество правди над кривдою. Скористаймося повною мірою можливостями місцевих виборів. Нікому не стояти осторонь! Пішли на штурм…
Слава Україні!
Вадим Вишинський, кандидат в депутати до Запорізької обласної ради
(11 округ, Вільнянський район Запорізької області)
